Білоруські страйки: «Уходи» як економічний інтерес працівників
Новинна стрічка останнього літнього місяця майже повністю присвячена новинам з сусідньої Республіки Білорусь. І недарма, адже країну охопили масові страйки та акції протесту, найбільші за роки її незалежності.
Такі події привертають увагу численних експертів та фахівців, які пояснюють їх з різних точок зору. Ми ж в цій статті хочемо проаналізувати та зрозуміти юридичне підгрунтя страйків та протестів на прикладі Білорусі та України, адже певні джерела вказують на те, що зупинка виробництва на підприємствах Білорусі не є страйком у прийнятому розумінні цього терміну, та вимоги не стосуються безпосереднього економічного стану працівників – підвищення зарплат тощо.
Втім, ми вдамося до більш сутнісного аналізу даних подій, що вказує саме на класичну природу страйків у Білорусі, та того, що ж насправді можуть вимагати працівники на страйку, роздивившись це крізь призму соціально-економічних інтересів.
Відповідно до ч.3 ст.41 Конституції Республіки Білорусь громадяни мають право на захист свої економічних і соціальних інтересів, включаючи право на об’єднання в професійні спілки, укладення колективних договорів (угод) та право на страйк.
Схоже положення міститься і в Конституції України. Стаття 44 гарантує тим, хто працює право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.
Що ж мається на увазі під економічними та соціальними інтересами? Чим ці інтереси відрізняються від прав?
Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі N 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) зазаначає, що етимологічний зміст слова “інтерес” включає: а) увагу до кого-, чого-небудь, зацікавлення кимось, чимось; цікавість, захоплення; б) вагу; значення; в) те, що найбільше цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот; г) прагнення, потреби; д) те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам; вигоду, користь, зиск. У загальносоціологічному значенні категорія “інтерес” розуміється як об’єктивно існуюча і суб’єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології – як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує.
В юридичних актах термін “інтерес”, враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об’єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами.
Незважаючи на те, що етимологія інтересу включає потребу чи необхідність чогось, слід розмежовувати поняття “інтерес” та “потреба (необхідність)”. Потреба в їжі, домівці, збереженні свого життя є і у тварин, а інтерес, в свою чергу, притаманний лише людині та є суб’єктивно-оціночною категорією з самого початку. Інтерес характеризується саме здатністю людини до умовиводів та аналізу ситуації.
Потреби людей – це прояв об’єктивної необхідності в підтримці умов їх життєдіяльності. Такі потреби в харчуванні, одязі тощо. Якщо говоримо про інтереси, то в них проявляються способи та шляхи задоволення потреб. Це можуть бути інтереси конкретної особи або ж групи осіб. Наприклад, інтерес працівника в отриманні більш високої зарплати є способом задоволення потреб його та його сім’ї. Тобто реалізація економічних інтересів виступає одночасно оптимальним способом задоволення потреб.
Отже, економічний інтерес – це широка філософська категорія, що де-факто може включати в себе будь-які фактори, що безпосередньо впливають на життя особи або групи осіб.
Багато джерел називає білоруські страйки “страйками з політичними вимогами”. Втім, системний аналіз дає нам право стверджувати, що зупинка виробництва багатьма стратегічними підприємствами була спричинена саме економічними та соціальними вимогами.
Економіка від грецького “οἰκονομία” в буквальному перекладі означає “мистецтво ведення домашнього господарства”. Економічна діяльність будь-якої держави залежить від політичної складової, – вдаючись до етимології самого терміну “політика” (πολιτική) – це мистецтво управління тією чи іншою спільнотою (містом, державою тощо). Політичне керівництво, що здійснює більший чи менший вплив на діяльність з виготовлення товарів та послуг, о особливо – в Республіці Білорусь, де у державній власності знаходиться більшість стратегічних підприємств, що виготовляють національний продукт, є інтегральним фактором, що безпосередньо впливає на економічні інтереси кожного працівника.
Крім того, варто згадати і українських контекст – під час страйків шахтарів у 1991 році одними з вимог були “відставка президента СРСР як такого, що не має мандата народної довіри, обраного колегіями виборників: Пленумом ЦК КПРС і З’їздом народних депутатів СРСР”, а також “надання конституційного характеру Декларації про державний суверенітет України”. І саме економічним інтересом трудящих було обумовлено вимоги щодо зміни політичного ладу.
Критика офіційної білоруської влади, так само як і деяких інших джерел сконцентрована на тому, що страйки на білоруських підприємствах відбувалися без дотримання встановленої процедури. Втім, сутнісно це жодним чином не підриває ключової мети страйку – задоволення соціальних та економічних інтересів шляхом добровільної відмови від виконання своїх трудових обов`язків.
Термінологічна плутанина, що виникла через білоруські страйки, загалом спричинена вузьким трактуванням страйку як методу досягнення певних локальних соціально-економічних покращень для працівників конкретного підприємства.
Залишаючи поза дужками формально-юридичні особливості оголошення та проведення страйків на білоруських підприємствах, можна з упевненістю стверджувати, що і за Конституцією Республіки Білорусь і за загальноприйнятою світовою практикою, зупинка роботи найбільших підприємств сусідньої держави була страйком в класичному розумінні слова, адже мала на меті саме задоволення конкретного соціально-економічного інтересу працюючих, що в даному випадку лежав в площині дотримання базових демократичних стандартів.
