CEDAW плюс рік: пройдений шлях для протидії дискримінації

Понад рік Україна виконує рекомендації, надані Комітетом ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, за результатами звіту нашої держави перед Комітетом у рамках 4-річного циклу. Рік тому, 14 лютого 2017 року, Україна відзвітувалась перед Комітетом. 

На початок березня, Україна отримала від Комітету його Заключні зауваження – рекомендації країні, за результатами розгляду державного звіту та доповідей і інформаційних повідомлень від неурядових організацій. Вони повинні бути виконані повністю, і звіт по них очікується у 2021 році. 

Рекомендації передбачають цілу низку важливих, принципових для утвердження рівності й захисту прав жінок кроків у сферах:

– прав жінок і миру;
– жінок з числа тимчасово переміщених осіб; – дотримання прав жінок з вразливих груп.

Рекомендації настійливо вимагають серйозної роботи гілок влади, виконавчої, законодавчої та судової, з тим щоб розробити в країні необхідні підходи до недискримінації й утвердження рівності жінок і чоловіків під час реформ; цим забезпечити їхні права на медичні послуги, освіту, працю, на право брати участь у прийнятті й розробці рішень, які впливають на їхні життя, на рівні громади, області, на національному рівні, в політичному та економічному секторах.

Як виконуються ці рекомендації, і наскільки? Рік – це суттєвий термін, і хороша нагода оцінити прогрес або регрес, які спостерігаємо у сферах основних статей Конвенції.

То ж, що змінилося за рік, на краще чи на гірше, у 12 основних сферах дії Конвенції? – На це питання відповідають представниці Моніторингової групи громадських організацій, що відслідковували ситуацію із її виконанням протягом поточного року.

Лариса Колос, керівниця ГО «Міжнародна Школа Рівних Можливостей»:

«Протягом двох років активно працюючи упродовж двох років у сфері миротворчості, ми підтверджуємо, що основними факторами, які перешкоджають ефективному виконанню Конвенції в Україні, були і є:

– збройний конфлікт на території держави,

– недооцінка ролі жінок у запобіганні конфліктам,

– а також відсутність механізму координації органів влади і представниць громадянського суспільства; зокрема, недооцінка ролі жінок активісток (п. 9 –16 Заключних зауважень та Загальна рекомендація No 30 Комітету).

Маємо констатувати, що поряд з корупцією продовжує зростати рівень насильства щодо жінок, та обмеження прав жінок та дівчат. Зокрема жінок ВПО, жінок з сільських місцевостях, ромів, ЛГБ, інших меншини». В країні все ще відсутні ефективні заходи щодо забезпечення прав жінок похилого віку, жінок з інвалідністю, ВПО, умови життя яких погіршуються» (п. 16 Заключних зауважень Комітету)».

Елла Ламах, експертка Центру «Розвиток демократії», гендерна радниця Комітету Держтелерадіо (на громадських засадах):

«Вважаю, ми маємо якісніше моніторити рекомендації за міжнародними зобов’язаннями щодо прав жінок, і в першу чергу за Конвенцією з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок (CEDAW). Саме громадські організації жінко мають взяти на себе цю місію, і продемонструвати як свій експертний потенціал, так і потенціал адвокатувати потрібні зміни, кооперуватися задля них.

Так, План дій «Жінки. Мир. Безпека» No1325, який ініціював уряд, і який зараз виконується, під який виділяються кошти, насправді є тільки верхівкою айсбергу. Ми ж повинні подивитися на причини причин. Отримані нами рекомендації – Заключні зауваження Комітету ООН по «жіночій» конвенції є для цього дуже важливим документом. Вони є комплексним документом, вони дозволяють подивитися на причини причин. Це галузеві та міжгалузеві рекомендації, і вони над-актуальні під час реформ, які зараз у нас відбуваються».

Галина Скіпальська, виконавча директорка МБФ «Українська фундація громадського здоров’я»:

«Щодо ситуації за поточний рік, то ми все ще маємо неподолані наслідки збройного конфлікту на Сході. Додаткової уваги та доступу до послуг потребують наступні цільові групи, як дружини учасників АТО, полонених, поторепілі від катувань. За цей рік ми маємо новий прийнятий Закон України від 07.12.17 р. No 2229 -VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

І зараз громади багато очікують від цього закону. Проте, не звертають увагу на те, що вже можуть самостійно впроваджувати спеціалізовані послуги для потерпілих жінок, корекції кривдників. Адже в країні йде децентралізація, і відбувається перерозподіл фінансів. Мінсоцполітики передало громадам функції зі створення відповідних послуг, але поки що громади ще не взяли ці функції на себе».

Галина Федькович, юристка, членкиня Центру «Жіночі перспективи»:

«У своїх зауваженнях Комітет з ліквідації дискримінації щодо жінок зазначив, що державі необхідно забезпечити, щоб усі гілки влади в достатній мірі знали та застосовували антидискримінаційне законодавством. Цю потребу ми висловлювали у поданих Комітету CEDAW рекомендаціях, оскільки за нашими дослідженнями, зокрема що стосується судової гілки влади, критично мала кількість суддів та авдокатів знають та застосовують антидискримінаційне законодавство».

Оксана Ярош, членкиня ВГО «Жіночий консорціум України», експертка Громадської гендерної ради при парламентському МФО «Рівні можливості»:

«У нас є строгі вимоги від Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок – забезпечити рівність жінок з чоловіками у політичному та громадському представництві. Це питання відразу кількох Статей Конвенції, та минулорічних заключних зауважень Комітету.

Щодо оцінки зрушень за поточний рік в цій сфері – ми бачимо, що вибори до об’єднаних територіальних громад (ОТГ), виявили тенденцію до зменшення депутаток у сільських радах цих ОТГ. Хоча склад рад цього рівня в незалежній Україні завжди був гендерно паритетним. За результатами гендерного моніторингу, який ВГО «Жіночий Консорціум України» провів протягом 2015 –2017 років, на рівні сільських рад у 12 областях жінки в середньому складають 43% складу рад ОТГ. Тоді як у 2015 році відсоток жінок у сільських радах був 56%, а у 2010 році – 51%.

Тож зростання фінансових спроможностей ОТГ стають новим викликом для участі жінок у місцевій політиці, на жаль. Також, аналіз участі жінок в якості кандидаток на голів та у ради ОТГ та рівень їх представництва виявив тенденцію, що жінки більш охоче балотуються до депутатського корпусу, ніж на голів рад.

Мій загальний висновок – вибори до ОТГ є сигналом для активізації зусиль усіх суб’єктів політики, які прагнуть побудувати суспільство рівних прав та можливостей, включно з жіночими організаціями».

Людмила Порохняк, голова Національної ради жінок України:

«Оцінюючи ситуацію у сфері дії Статті 12, яка вимагає ліквідувати дискримінацію щодо жінок у галузі охорони здоров’я, відповідні рекомендації Комітету ООН, та оцінюючи прогрес, досягнутий у її виконанні за цей рік, маю сказати, що триваюча реформа охорони здоров’я все ще загострює багато проблем для жінок. Особливо в сільській місцевості. Думаю, нам варто ініціювати створення жіночих громадських організацій в селах, щоб була можливість артикулювати інтереси цих жінок. І також, вважаю, необхідний чіткіший контроль виконання всіх вимог реформи медичними працівниками та соціальними службами».

Аліна Ярославська, керівниця ВБО «Позитивні жінки», Мережа людей, які живуть з ВІЛ:

«Ми сподіваємося, що певні зрушення по деяким порушенням прав людини, які ми подавали у звіті від БО «Позитивні жінки», в Україні відбудуться. Зараз на вищому рівні розглядаються зміни до законодавства, що стосуються декриміналізації передачі ВІЛ. Але практично без особливих зрушень залишається питання відсутності доступу жінок, які живуть з ВІЛ, до послуг штучного запліднення. Минулого року ми зверталися з листом до МОЗ, робили аналіз ситуації в Україні та інших країнах на предмет законодавчих норм, брали заключення експертів – але вже більше ніж півроку питання майже стоїть на місці. МОЗ ніби погодився, що ВІЛ-позитивні жінки мають повне право на екстракорпоральне запліднення, але знову хочуть зарегулювати (читай – забюрократизувати) його окремим наказом».

Галина Скарга, голова Спілки сільських жінок України:

«Зауваження Комітету CEDAW щодо сільських жінок передбачають особливу увагу до них, та низку відповідних дій. Адже ми все ще перебуваємо у занедбаному стані.

Так, жіночі організації сільських жінок за останні три роки не виграли жодного проекту; їх представниці відсутні в консультативних органах національного рівня, ні урядових, ані в донорських. Цього року на 62 сесії Комісії зі становища жінок ЕКОСОР, що почнеться за два тижні почнеться у Нью-Йорку, й буде присвячена сільським жінкам. Ми вважаємо, що було б доцільно, аби у складі урядової та неурядових делегацій ми побачимо і представниць власне сільських жінок. Ми щиро приєднуємось та підтримуємо рекомендації Комітету CEDAW щодо сільських жінок; і наголошуємо на кричущій потребі їх виконати».

Олександра Голуб, голова Ліги захисту прав жінок «Гармонія Рівних»:

«З початку 2017 року, коли Комітет CEDAW ООН надав Україні свої рекомендації, ситуація у сфері боротьби з дискримінаційними щодо жінок стереотипами практично не змінилась. Держава досі не розробила і, відповідно, не впровадила комплексну стратегію протидії таким стереотипам, яка б охопила усі прошарки суспільства та була б розрахована на тривалий час.

Певні зрушення є лише в окремих галузях. Так, була схвалена Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020», але вона ще не затверджена, і також, ще не відомо як вона буде реалізована.

Позитив – те що підвищилось значення роботи громадського сектору зі ЗМІ в боротьбі з гендерними стереотипами. Наразі громадські організації все ще несуть основний тягар просвітницької роботи серед українських громадян.

Варто відзначити позитивну роль законодавчої гілки влади, зокрема парламентського Підкомітету з питань гендерної рівності і недискримінації Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. Як і ряд інших жіночих та експертних правозахисних організацій, наша Ліга захисту прав жінок «Гармонія рівних» плідно співпрацює з Підкомітетом в різних напрямках, в тому числі щодо розробки змін до законодавства про рекламу у сфері протидії дискримінації».

Ірина Лилик, керівничка Української Асоціації Маркетингу , координаторка Індустріального гендерного комітету з реклами:

«Кількість скарг на дискримінаційну рекламу, які надходять до Індустріального ґендерного комітету з реклами збільшується із року в рік, і 2017 рік не виняток. Від 5 скарг, які ІГКР отримав у 2012 році, до 31 у 2017 році та вже 17-ти, за неповні два перші місяці 2018 року. Чи це підвищення популярності сексистської реклами, чи виросла свідомість громадянок і громадян? Я б сказала, що виросла кількість скарг – це наслідок того до все більше громадян усвідомлюють, що реклама не повинна принижувати гідність людини. Також, серед скаржників, серед тих, хто не проходить повз дискримінаційну рекламу, ми спостерігаємо все більше молодих людей, і вони є в кожному регіоні України».

Богдана Стельмах, координаторка Волинського прес-клубу:

«Результати гендерного моніторингу регіональних медіа, проведеного в лютому і серпні 2017 року Волинським прес-клубом і Гендерним центром у партнерстві з Незалежною мережею прес-клубів України, показали два основні моменти:

Перше – жінки і досі залишаються поза увагою журналістів/-ок як героїні й експертки їхніх матеріалів, особливо на політичну, економічну, воєнну і спортивну тематику; водночас жінки найчастіше фігурують у матеріалах, побудованих на повідомленнях правоохоронних органів, як жертви насильства, пограбування, шахрайства тощо;

Друге – стереотипні образи та сексистський контент не масово, але присутній у регіональних медіа: при цьому жінки розглядаються як «тендітні» істоти, «віддані дружини», «люблячі матері» та «берегині домашнього вогнища» – ЗМІ ще й досі формують у читачів і читачок сприйняття жінки як об’єкта задоволення та обслуговуючий персонал для чоловіка (даючи поради, як і коли з ним розмовляти, що приготувати, одягнути і як втішити). Здавалося, мали б, але не відійшли в минуле рубрики «Еротичне фото», а також сексистський візуальний контент – повідомлення про спеку, заправку авто, ДТП за участю жінок часто супроводжують ілюстрації оголених жінок або їх частин тіла. Доповнюють дискримінаційну складову анекдоти про жінок. І хоч вони не є журналістськими матеріалами, проте є невід’ємною складовою всього контенту конкретного видання.

Усе це свідчить, що у сфері медіа слід проводити систематичну роботу як із виявлення таких фактів (моніторингова діяльність), так і з їх попередження (просвітницькі заходи для різних груп).

Олена Малахова, членкиня ГО «ЕдКемп Україна», та ГО «Гендерний інформаційно-аналітичний центр «КРОНА» (м. Харків), гендерна радниця Міністра освіти і науки України:

«Нам може здаватися, що де-де, а от в освіті вже точно права жінок захищені – адже в Україні ніхто не забороняє дівчаткам ходити до школи, а жінкам здобувати будь-яку освіту. Але насправді діє так званий “прихований навчальний план” – система стереотипів і механізмів, які обмежують доступ жінок до частини сучасної системи знань про світ, обмежують можливості успішної самореалізації, направляючи жінок лише вузьким коридором “для дівчат”».

Олеся Брязгунова, членкиня БО БТ «Київський інститут гендерних досліджень», експертка Коаліції «За рівність у праці», керівничка Молодіжного комітету Конфедерації вільних профспілок України:

«Попри те, що в законодавство носяться деякі зміни, спрямовані на забезпечення недискримінації та гендерної рівності на ринку праці, на жаль, вони несуттєво покращують становище жінок. Показовим є те, що згідно з офіційною статистикою за січень вересень 2017 року середньомісячна заробітна плата чоловіків перевищила заробітну плату жінок на 29%. Оплата праці у секторах, де зайняті переважно жінки, продовжує бути нижчою, ніж у «традиційно чоловічих».

У 2017 році скасовано майже всі обмеження для жінок щодо зайнятості, що відкриває для них більші можливості працевлаштування. Водночас є проблема з забезпеченням таких умов на робочих місцях, які не створюють ризиків для реалізації репродуктивної функції жінок. Загалом трудівниці продовжують стикатися з дискримінацією під час прийому на роботу, вони мають більші ризики втратити роботу під час скорочень.

Одними з найпоширеніших порушень залишаються незаконні звільнення працівниць, в тому числі вагітних і з дітьми віком до 3х років, що забороняється КЗПП. Окремої уваги потребує проблема насилля щодо жінок на робочих місцях, та дорогою на роботу та додому. На жаль, поки ці нюанси не достатньо досліджують, а належні заходи для подолання їх не вживаються».

Олена Михальченко, юристка, директорка ГО «Трудові ініціативи”, експертка Реанімаційного пакету реформ:

Протягом поточного року, за який ми виконуємо рекомендації Комітету CEDAW, ситуація з трудовими правами жінок лишається складною, а урядові рішення – недостатніми. Дуже серйозною є ситуація з основним документом, що забезпечує трудові права працюючих жінок – з проектом Трудового кодексу. Зараз він виноситься на 2-ге читання. проект ТКУ наразі все ще містить низку положень, які можуть стати підставами для нібито законних звільнень жінок і погіршить їх становище на ринку праці.

Ми приєднуємося до висновку Конфедерації вільних профспілок, що такий проект Кодексу значно звузить прав жінок, що виховують дітей.

Так, ст. 109 проекту ТКУ дозволяє розірвання трудового договору за ініціативою роботодавця на загальних підставах, передбачених ст. 92 проекту, з працівниками із сімейними обов’язками, які мають дітей віком до трьох років, а у випадках, передбачених частиною другою ст. 198 проекту ТК, – до шести років або дитину з інвалідністю, одинокими матерями (батьками), які мають дітей віком до 15 років.

З категорії працівників, яких заборонено залучати до роботи у нічний час (ст. 142 проекту) виключені жінки, що мають дітей віком до трьох років (ст.55, ст. 176 чинного Кзпп).

У ст. 175 проекту ТКУ з часу, що враховується до стажу, який дає право на щорічну основну трудову відпустку виключено відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Не використану працівниками із сімейними обов’язками в поточному календарному році соціальну відпустку виключено з переліку відпусток, які переносяться на інший період (ст. 201 проекту ТКУ).

З переліку гарантійних виплат за час відпустки та замість невикористаної відпустки, встановлених ст. 251 проекту Трудового кодексу, виключено грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічних трудових відпусток, а також соціальної відпустки працівникам із сімейними обов’язками, які мають дітей або повнолітню дитину – інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Це є порушенням норм Конвенції МОП No103 «Про охорону материнства».

Загалом, запропонований проект був розроблений без широкого громадського обговорення, без залучення соціальних партнерів, і без залучення жіночих організацій. Не дивно, що він включає дискримінаційні положення, які поглиблять негативну практику щодо жінок і їхніх трудових прав.

Особливо прикро, що цей проект Трудового кодексу подається урядом на реалізацію антидискримінаційних Директив ради ЄС Угоди про асоціацію Україна-ЄС, які, навпаки, мають на меті захистити працівниць і працівників з сімейними обов’язками».

Добрянська Соломія, експертка Бюро соціальних та політичних розробок

«Хоча в урядових звітах по виконанню Угоди про асоціацію Україна-ЄС проект Закону України «Про соціальні послуги» N4607 на першому місці, та його включено в Дорожню карту законодавчого забезпечення виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, його критично необхідно доповнити гендерною складовою. Лишається під питанням доступ до деяких послуг дівчат та жінок, які живуть з ВІЛ; з інших вразливих категорій. Захист прав дівчат і жінок зараз, можливо, ще актуальніший, ніж в попередній час, особливо враховуючи виклики децентралізації.

Цей законопроект входить до блоку законодавчих ініціатив, що потребують додаткового опрацювання, а можливо і політичних консультацій, так само, як і законопроекти «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)» та проект Закону України «Про внесення змін (щодо трудових прав)».

Тому, серед ключових завдань наступного року виконання наших зобов’язань по CEDAW, на нашу думку, неодмінно мають бути експертизи та адвокатування відповідних законопроектів, що визначатимуть права жінок у доступі до послуг та до праці. Крім названих нами та колегами, це: Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо надання додаткових гарантій, пов’язаних з поєднанням сімейних і трудових обов’язків)», який має регулювати так звані батьківські відпустки; та нова редакція Закону України «Про колективні договори та колективні угоди», яка потребує доповнення гендерною складовою».

Марфа Скорик, директорка БО БТ «Київський інститут гендерних досліджень», спів-ініціаторка моніторингового проекту CEDAW in Ukraine:

«Вважаю нашу моніторингову ініціативу дуже вчасною та доцільною. Зараз, на етапі цілого ряду реформ що відбуваються в країні одночасно у різних секторах, дуже важливо не втратити комплексне бачення прав жінок, яке нам забезпечує Конвенція CEDAW.

Бо не всі ці зміни жінкам на користь. І захист прав дівчат і жінок зараз, можливо, і справді ще актуальніший, ніж в попередній час. Нам дуже важливо не промарнувати наявні зараз можливості, і керуватися рекомендаціями Комітету – його Заключними зауваженням до наших звітів по Конвенції ООН з ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок – CEDAW, як комплексним документом; не елімінувати з них окремі, ті чи інші частини, ігноруючи інші.

Також, було б доцільно об’єднувати зусилля, щоб артикулювати наш спільний жіночий інтерес у ситуаціях, в яких ми зараз працюємо. Ми маємо докласти консолідованих зусиль, аби наш голос був почутий».

Контакти для запитів на додаткові коментарі експерток: 

kgsi.org@gmail.com, (096) 011-033