Про зелений горошок та трудові права

Нині з’явилися новини про те, що мережеві магазини почали відмовлятися від продукції французького бренду Bonduelle, одне з відділень якого підтримує російську армію, яка напала на Україну.

І от здається мені, що це дуже добре, що в публічному просторі нарешті голосно почало звучати слово “бойкот”.

В умовах війни ми обмежені у праві на проведення страйків та мирних зібрань (що абсолютно логічно), але подібні акції щодо когось шкідливого і, особливо, недобросовісних роботодавців — ніхто не забороняв, і це можна робити навіть із мінімальними ресурсами.

Звернемося до історії: такий ефективний спосіб профспілкової боротьби як бойкот завдячує своєю назвою цілком конкретному поганому чуваку з XIX століття — Чарльзу Бойкотту.

Цей персонаж мало того, що був лихим і злобним ділком, але й був ще англійським керманичем Ірландії, тобто — колоніальним чинушою.

І у 1880-х він почав боротися із страйком працівників, які відмовилися збирати для нього врожай, вимагаючи підвищення оплати праці. На це Земельна Ліга Ірландії відповіла кампанією тотальної соціальної ізоляції Бойкотта: сусіди перестали з ним розмовляти, магазини відмовлялися обслуговувати, ба навіть у церквах люди не сідали поряд і не розмовляли з ним.

Зрештою добро, як завжди перемогло, а для нас залишився метод боротьби, названий на честь цілком конкретного персонажа.

Мораль — забанити в публічному просторі можна не тільки банки із зеленим горошком, виробники якого підтримують агресора. Можна це провертати і з будь-якими іншими компаніями, які, наприклад, не виплачують зарплату, порушують трудове законодавство тощо. Адже будь-який наступ на трудові права — є підривом національної безпеки, адже людям треба щось їсти, щоб допомагати обороні.

Тож ім’я Чарльза Бойкотта та метод бойкоту з огляду на сьогоденні можливості засобів соціальної комунікації може стати вагомим аргументом для кожного?

Георгій Сандул
директор ГО «Трудові ініціативи»