Повернення військових з полону та сфера праці: гарантії та виклики

Війна в Україні змінила життя мільйонів людей, залишивши глибокий слід на долі тих, хто пройшов крізь жах полону. Повернення додому — це лише початок довгого шляху до фізичного та психологічного відновлення. Однак, не менш важливим є повернення до звичного життя, зокрема до трудової діяльності. У цій статті ми розглянемо, які трудові права та гарантії має держава забезпечити для військовополонених, а також як ці права захищені законодавством України. Щодо прав та гарантій цивільних працівників, які потрапили до полону читайте за посиланням.

Щодо повернення на роботу після звільнення з полону за посиланням.

Цивільні працівники, як і військовослужбовці, можуть стати жертвами полону. Це трапляється, коли вони перебувають на території, де відбуваються бойові дії або яка була тимчасово окупована ворогом. Одним з таких прикладів є ситуація з працівниками Чорнобильської атомної електростанції (ЧАЕС), які були захоплені російськими військовими на початку повномасштабного вторгнення.

Законодавство України чітко розмежовує, але водночас гарантує захист трудових прав як військовополонених, так і цивільних осіб, які були позбавлені свободи внаслідок збройної агресії. Ці норми спрямовані на забезпечення їхнього повернення до повноцінного життя, в тому числі й на робоче місце.

Гарантія щодо збереження робочого місця та посади військовополонених:

Відповідно до ч. 4 ст. 119 Кодексу законів про працю України, зберігаються місце роботи і посада за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, відповідних підрозділах розвідувальних органів України після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Тобто такі гарантії зберігаються до дня, наступного за днем звільнення мобілізованого з військової служби у разі закінчення лікування в медзакладах, повернення з полону або до дня оголошення безвісти зниклої особи померлою. Звільнити таких працівників, наприклад, за прогул роботодавець не має права.

Розірвати трудовий договір роботодавець має право тільки за наявності документального підтвердження смерті мобілізованого співробітника (ч. 4 ст. 119 КЗпП). Таким документом може бути відповідь Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП) на офіційний запит підприємства, свідоцтво про смерть чи рішення суду про оголошення працівника загиблим. Ці документи надають роботодавцю право видати наказ (розпорядження) про розірвання трудового договору. Датою припинення трудового договору буде дата смерті мобілізованого працівника.

Гарантія щодо зарахування страхового стажу військовополонених:

Військовий, який потрапив у полон, офіційно залишається у списках особового складу військової частини, а отже, зберігає свій статус військовослужбовця.

А відповідно до ст. 8 “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. 

Також варто звернути увагу, що відповідно до ч.1 ст. 17 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” передбачено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, іншим особам, зазначеним у пунктах “б”-“д”, “з” статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються: час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Отже, військовослужбовець, який потрапив у полон, не втрачає свій статус і, відповідно, зберігає право на зарахування цього періоду до страхового стажу та вислуги років. Це є важливою соціальною гарантією, яка захищає його право на пенсійне забезпечення, незважаючи на обставини, в яких він опинився.

Примітка:

Відповідно до ст. 57 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов’язку, а також перебування в партизанських загонах і з’єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Пунктом 2.3 розділу 2 Положення №530 передбачено, що при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу): один місяць служби за три місяці: участь у бойових діях у воєнний час; час безперервного перебування на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, одержаних військовослужбовцями у військових частинах, штабах та установах, які входили до складу діючої армії.

Право на відпочинок після звільнення з полону:

Хоча законодавство України не передбачає окремої категорії відпустки виключно для колишніх військовополонених у цивільному житті, їхнє право на додатковий відпочинок реалізується через надання статусу учасника бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни і тд.

У відповідності до правового статусу особи, що перебувала в полоні, таблиця нижче демонструє варіанти відпусток, на які така особа може розраховувати.

Захист прав військовослужбовців та осіб, що були звільнені з полону не обмежується лише державними гарантіями, закріпленими в законах. Відповідальність ініціативи щодо надання додаткових пільг і гарантій лежить і на самих підприємствах. Забезпечення таких умов є не просто актом доброї волі, а відображенням соціальної відповідальності бізнесу.

Включення додаткових гарантій до колективних договорів та внутрішніх нормативних актів підприємств є необхідним кроком. Це дозволяє деталізувати та розширити передбачені законодавством норми, забезпечуючи максимальний захист працівників, що стали на захист нашої країни. 

Яскравим прикладом реалізації принципу соціальної відповідальності є діяльність компаній, які не обмежуються мінімальними законодавчими вимогами. Наприклад, у колективному договорі одного з підприємств поштового зв’язку передбачено, що “За бажанням працівників, які приступають до роботи у зв’язку із звільненням з військової служби, на яку були призвані під час мобілізації на особливий період (уклали контракт), роботодавець надає разову оплачувану відпустку тривалістю до 30 календарних днів.”

 Також гарним прикладом такої підтримки є політика одного з українських банків, яка поєднує фінансові, адаптаційні та медичні гарантії для ветеранів. Після демобілізації банк надає ветеранам 30-денну оплачувану відпустку та можливість працювати дистанційно або у змішаному форматі. Компанія підтримує розширене медичне страхування для ветеранів.

Отже, підтримка та соціальна реінтеграція військовослужбовців, що пройшли крізь полон, є ключовим завданням для держави та суспільства. Українське законодавство забезпечує базові, але життєво важливі гарантії — від збереження робочого місця і зарахування стажу до надання додаткових відпусток. Водночас, роботодавці мають демонструвати, що ці заходи можуть і повинні бути розширені.